Вибрані статті

Коли споглядаєш сучасне євангельсько-релігійно-конфесійне християнство духовним і фізичним зором, серце знемагає від болю, суму і печалі… Не видно чи не чутно віруючих? І видно, і чути… Звичайно, ще є чимало на нашій славній Україні традиційних горливих, богобійних, благопристойних зібрань (без розваг, жартів, гумору… 1Кор. 7:35). Але не вони тепер визначають обличчя сучасного християнства. Та і їх членів час від часу «виводять у світ», скажімо, на урочисті конференції з нагоди свята Клари Цеткін і Рози Люксембург.

Зразкова церква А. В. Тозер    
(12-17 стор.) ЄГ №153 (1) 2006  

Люди в церкві наслідують когось; в християн також було звичним захоплюватися модами, настроями чи звичаями. Ми не хотіли б цього, але з плином часу буваємо схожі на отару овець, де кожен іде за всіма іншими. В нас є зразки і ми тримаємося їх. Коли церква обирає неправильну чи неадекватну модель, її моральна сила слабшає. Не перебивайте мене, кажучи: «Наш зразок Ісус». Я знаю, що Він є прикладом для нас. Але фактично Він не є зразком. Він повинен бути зразком для церков, але Ісус Христос у звичайній протестантській церкві має не більший авторитет, ніж я – у звичайній католицькій.

Сила для служіння Р. Торрей    
(6-8 стор.) ЄГ №154 (2) 2006  

Недостатньо того, що ми Господу служимо взагалі. Ми повинні служити Йому певним чином і в певній силі. Зміст того, що я вам сьогодні маю сказати, ви знайдете в Діях 1:5,8: «Бо Іоанн хрестив водою, а ви через декілька днів будете охрещені Духом Святим… Та ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і ви Моїми свідками будете в Єрусалимі, по всій Іудеї та в Самарії, аж до краю землі».

Вибране коло*) Клайв ЛЬЮЇС    
(14-18 стор.) ЄГ №154 (2) 2006  

Якщо дозволите, я зачитаю вам уривок з «Війни і миру»: «У той час, як зайшов Борис, князь Андрій, презирливо прищулившись (з тим особливим виглядом ввічливої втоми, яка ясно говорить, що коли б не мій обов’язок, я б хвилини з вами не став розмовляти), вислуховував старого російського генерала в орденах, що майже навшпиньках, на витяжці, з солдатським улесливим виразом на червоному обличчі щось доповідав князеві Андрієві.

Крок до безодні Денис БАЛИКІН    
(16-19 стор.) ЄГ №149 (1) 2005  

Давно минули часи, коли до комп’ютерних ігор можна було ставитися як до невинних розваг. За минулі роки віртуальні забави стали справжньою епідемією, що вражає дітей і батьків, що руйнує родини і навіть забирає життя. Подібно наркоманії, ця смертоносна зброя диявола націлена в першу чергу на молодь – майбутнє Церкви, майбутнє суспільства.

Доручення Білл БУРКЕТТ    
(18-23 стор.) ЄГ №156 (4) 2006  

Я сьогодні бачу, що у нас є ціле покоління п’ятидесятників, у котрих немає ні найменшого бажання жити святим життям. Все, чого вони хочуть, – це те, що «Бог приготував для них». Ось все те, чого вони бажають: уникнути пекла, приймати благословіння, ходити до церкви і влаштовувати вечірки. Вони не хочуть іти в цей світ і жити Біблійно святим життям.

… Згідно цієї оповіді нібито винахідливі християни останнього часу вирішили побудувати до Небесної країни залізницю, щоб удосконалити шлях до неба, зробити його більш зручним, легким і приємним, позбавити пілігримів багатьох небезпек, зайвих прикростей, незручностей, і таким чином зробити подорож до Неба доступною для всіх, масовою. В оповіді змальовується подорож новітніх пілігримів по цій залізниці, а на її фоні – подорож ще 2-х пілігримів, які ідуть древнім шляхом, описаним Буньяном. Відомий і фініш обох подорожей.

«Новий» хрест, навпаки, не проти­діє людському роду; він протягує йому дружню руку і навіть намагається до­вес­ти, що він є джерелом цілого океану хороших, чистих задоволень і невин­них насолод. Він дозволяє адаму жити без втручання в його життя. Його при­страс­ті залишаються без змін; він по-старому живе в своє задоволення з тою лиш різницею, що тепер він зна­хо­дить відраду не в вульгарних піснях і гірко­му п’янстві, а в співі хорів і в перегля­дан­ні релігійних кінокартин. Та акцент все рівно залишається на насолодах, хоча розваги в нього тепер більш висо­ко­го морального, а точні­ше, інтелекту­аль­ного порядку.

Наша ціль в тому, щоб розбудити людей і налаштувати їх на виконання тієї задачі, для якої вони були створені. Головна тема цих уроків – не людина, не її благополуччя і потреби. Головна тема полягає в тому, щоб вияснити, хто ж такий Бог, щоб ми могли зрозу­мі­ти, чого Він насамперед бажає і що має на увазі в кінцевому рахунку сто­сов­но Себе і Свого Всесвіту… Після визнання того, що у багатьох церквах людина стала цент­ром уваги, повинно відбутися щире справжнє покаяння. Для того, щоб це сталося, як і у випадку з грішниками, Церква по­вин­на прийняти докір і по­ба­чи­ти свій гріх таким, яким його ба­чить Бог.

Різними шляхами я намагався впоратися з моїми невдачами і поразками. Я читав книги на тему «як допомогти собі» чи «як робити те чи інше», які обіцяли хоч тимчасове звільнення. Вони чудово описували мій стан і… повертали мене в мій світ без сили, щоб позбавитися того стану. Чим більше я читав, тим більше засмучувався, озлоблювався і зневірявся. Ті книги звертали мою увагу на великий приклад Христа, на те як Він молився, постився, допомагав іншим, поклонявся, був благочестивим, годував голодних, любив. А потім вони радили наслідувати Його. Невже ніхто з авторів не розумів, що я хотів бути подібним до Ісуса, що я хотів догоджати Богу, але просто не міг?! Невже ніхто не розумів, що якби я був здатний наслідувати Ісуса, Йому не треба було б приходити?!

Суміщення (змішування) небесного з земним, духовного з плотським є небезпечним завжди, яких би форм і образів цей синтез не приймав. Духовна непостійність, нездатність бути в стані внутрішнього спокою і невдоволеність Божим Словом, біблійний лібералізм і ненаситність у пошуках чогось незвичайного породили ще одне, характерне для харизматії, явище. Це – безкінечна черга захоплень новими богословськими теоріями. Тут зустрінеш «богослов’я процвітання» і «духовні роди», «святий сміх» і «хвалу та прославлення», «служіння звільнення» і різні спотворення Біблії так званим «торонтським благословінням», «відновлення п’ятигранного служіння» і, нарешті, «інкаунтер».

Будь обережним! Невід. автор    
(25-28 стор.) ЄГ №158 (2) 2007  

Багато хто зі студентів і учнів шкіл вже не можуть уявити свого життя без підключення до Інтернету, проводячи там майже весь час. Дійсно, у сучасному суспільстві Інтернет – це необхідний засіб комунікації та отримання інформації. Як правило, чим потужніший засіб, тим він небезпечніший. Бензопилою можна зробити набагато більше, ніж пилкою, але потрібно бути дуже обережним. Подібним чином й Інтернет, це потужний і корисний інструмент, однак він теж несе у собі серйозну небезпеку, тому користуватися ним потрібно обережно.

Дорогі дівчата, у нас з вами сьогодні особлива зустріч і розмова буде особлива, по душам, так би мовити, між нами дівчатами кажучи. З чого почнемо сьогодні нашу бесіду? Перш за все з того, що я попрошу вас не дивуватися прямоті моїх висловлювань. Якщо я говоритиму неясно, натяками, у нас з вами відвертої задушевної розмови не вийде, тому давайте говорити так, як це лежить у мене на серці.

Скажіть, чи можна назвати християнською любов’ю до ближнього поводження, що стає для нього звабою й спокусою, штовхаючи на гріх? Ясно, що коли брат через нас у думках грішить, Бог спитає з нього. Але Він спитає також і з нас, жінок і дівчат, які є джерелом цих спокус. Невже ми живемо на землі, щоб бути спокусою? Невже в цьому полягає покликання нас, християнок? Я можу зрозуміти дівчат зі світу, вони не мають страху перед Богом. Та невже втратили цей страх і ми, що називаємо себе дітьми Божими?

Відмінності між п’я­ти­де­сят­ниць­ким і харизматичним рухами не завжди легко помітні для сто­рон­нього спостерігача як усередині, так і поза євангельською церквою. Ба­га­то хто з людей думають, що це яви­ща одного порядку. Але існують вели­чез­ні розбіжності між Біблійною п’я­ти­де­сят­ни­цею та сучасним хариз­ма­тич­ним рухом, які відрізняються, як два несхо­жих віровчення, або дві не­схо­жі церк­ви з далеко віддаленими доктриналь­ними позиціями. Пропо­нова­на стаття є поясненням цих від­мін­нос­тей з по­гля­ду п’ятидесятниць­кого служіння, чий досвід сягає своїм корінням у час задовго до появи хариз­ма­тичного ру­ху, і який був свідком формування такого явища, як «сучас­на харизма­тія». Це пояснення для ба­га­тьох буде цікавим та інформаційно насиченим.

Серед вас є немало тих, хто отримує часопис «ЄГ» з часу відновлення його видання в Кременці, тобто з середини 1993 року, а є й ті, чиї діди або батьки отримували його з цього ж Кременця ще до війни (в 1936-1939 роках)…

Ісус сказав Своїм учням: «…Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ви ішли й приносили плід…», і одразу ж додав: «…і щоб плід ваш зостався…» (Ін. 15:16). Ці слова Христа стосуються всіх Його учнів усіх вікових категорій. Він, по суті, говорить нам: «робіть все, щоб плід ваш витримав судний день».

Усі люди в світі чимось цікавляться: одні – тим, другі – іншим. І в загальному плані їх за їхніми захопленнями можна поділити на різні групи. А ось стосунки з протилежною статтю цікавлять усіх абсолютно!

… Для цього є одна чудова якість, дарована нам Богом. Вона зветься сором’язливістю. Я хочу, щоб ви мене зрозуміли: ця якість дуже цінна, висока і прекрасна. Дозвольте мені для підтвердження намалювати просту картину: біля молодої дівчини з’являється юнак, простягає свою руку й бере її за руку. Сестри, що б ви зробили в такому випадку?

Гріх порнографії І. Колгарєв    
(64-70 стор.) ЄГ №162 (2) 2008  

Усі тепер люблять смакувати сцену з телемосту СРСР – США, коли одна радянська жінка сказала: «У нас сексу нема». Це багатьом здалося дуже смішним і дуже вагомим аргументом на користь того, щоб секс у нас був, і щоб скрізь його показувати…

Лот І. В. Каргель    
(24-31 стор.) ЄГ №166 (2) 2009  

Цього разу нас цікавитиме одна єдина риса з життя Лота. Ця риса варта співчуття, однак вона характеризує людину повністю; а тому, що вона належала праведнику, – це серйозне попередження для кожного віруючого. Ця риса небезпечна, і вона коштувала б Лоту земного і вічного життя, якби Бог не втрутився насильно.

Цікаво і знаменно, що Дух Святий з апостольських часів попереджав Свою Церкву про небезпеку, яка насувається на неї. У 2-ій та 3-тій главах останньої книги Біблії, що зветься Апокаліпсис, чи Об’явлення святого Іоанна Богослова, міститься послання до семи церков. Одним із розповсюджених у християнстві тлумачень цих послань є тлумачення, що в них відображена історична перспектива подальшого розвитку Церкви на землі.

Колись на моє нетерпляче бажання швидко крокувати в пізнанні Бога Він сказав: «Сину Мій, Біблія – це не підручник з математики, який можна вивчати форсовано. І хоч твоє бажання пізнавати Мою волю і Моє Слово Мені подобається, ти маєш знати, що Я його тобі відкриватиму Сам, коли захочу і як захочу. А ти смиряйся і чекай, не лишаючи ревності».

Чому духовні дари вимагають плоду? Знаменно, що кількість дарів і плодів Святого Духа перебуває у відповідності: тих і інших – дев’ять. Господу угодно, щоб і плоди й дари проявлялися в житті віруючих. Ми повинні пам’ятати, що дари приходять раптово, для вирощування ж плоду потрібен час.

Тема, на яку я говоритиму, сьогодні не популярна. У протестантів немає жодного богословського вчення і жодної праці на цю тему. Ви не прочитаєте в наш час книг про мучеників – їх просто нема. Ця тема для плоті неприємна. Але, якщо розуміємо її духом і розумом, вона стає величною темою. Я хочу допомогти вам повірити, що ця тема є дійсно найважливішою на цій землі.

… І ось я знайшов висловлювання одного пастора – Сема Песко, яке у стислій формі описувало всю історію християнства. Воно полягало у наступному: «Християнство почалося в Палестині як спілкування; потім перейшло в Грецію і стало філософією; коли воно проникло до Італії, церква стала релігійним інститутом; в Європі воно перетворилося в культуру; а коли християнство потрапило до Америки, то з церкви зробили ентерпрайз».

Читаючи синодальний переклад Біблії вже багато років поспіль, ми не мали ускладнень, як про це пише Валерій Громов, у розумінні смислу притчі про невірного управителя. Досліджуючи Біблію, правда, не на основі читання манускриптів в оригіналі (бо такої можливості дійсно не мали), а аналізуючи і порівнюючи різні місця Писання подібного духовного змісту, ми не зустрічали особливих труднощів в тлумаченні змісту цієї притчі. А ось текст вищенаведеної статті одразу ж викликав багато питань.

Думаю, що ті, котрі читають книгу Дій вперше, навіть і не зауважують цього короткого вірша про спокій у потоці інформації про переслідування. Але факт залишається фактом: серед гонінь Бог дає Своєму народу й часи спокою. Таку ж послідовність подій ми спостерігаємо в історії слов’янської церкви.

Виникнення масового відступництва в християнстві від істин Євангелія, як не дивно, пов’язане з припиненням гонінь на Церкву. Протягом усіх гонінь керівники Церкви намагалися доводити римській владі, що Церква Христа не представляє ніякої небезпеки для держави, що члени Церкви є законослухняними громадянами своїх країн. Апостоли закликали віруючих коритися земній владі, як Богом встановленій для підтримки порядку й справедливості в людському суспільстві (1Петр. 2:13-14; Рим. 13:1-5). Апостол Павло відстоював принцип свободи совісті й захищав перед владою свободу проповіді Євангелія (Флп. 1:17). У 313 році римський імператор Костянтин у своєму Міланському едикті подарував християнам повну свободу віросповідання. Церква з полегшенням і великою радістю сприйняла цю втішну подію. Настав період повного благоденства й торжества Церкви…

…Але є й інші цінності (це стосується, мабуть, тих, хто ще й 70 тисяч не заробив), щоб ви залишились в числі тих, хто не загубив те Боже, що надбав. «Велике надбання – бути благочестивим і задоволеним» (1Тим. 6:6). Якщо ви маєте їжу й одяг, то написано: будьте задоволені тим. Може, зберігши благочестя, ми не зберегли достатку. Може, дивлячись, як інші заробляють, набувають, і ми інколи думаємо: «Щось не те з нами – і того не досягли, і цього не придбали, щось не так робимо». А Бог каже: «Все правильно, бо настане час і тобі скажуть: тобі було дано п’ять талантів, а ти з радістю даси відповідь: а я ще п’ять інших придбав!» Це не п’ять домів, і не п’ять бізнесів, а це було те, що дано від Бога для праці в церкві, для праці на Його ниві, для особистого спілкування з Богом. Що зробив ти з тим, що дав тобі Господь? Брате і сестро, що втратив ти? Може сумно тобі, що ти втратив своє майно, городи на Україні, свої тамтешні заняття… Не про це треба журитися. Є важливіше, що дехто з наших емігрантів втратили, а тепер плачуть: «Ми загубили, ми втратили своїх дітей»…